Україна володіє значним енергетичним потенціалом, що складається з атомних станцій, гідроелектростанцій, теплових станцій, теплоцентралей, промислових ТЕЦ, вугільних шахт, нафтопереробних заводів та розгалуженої системи нафто і газопроводів. Проте сучасні світові тенденції економічного розвитку людства, що супроводжуються подорожчанням енергоресурсів, монополізацією енергоресурсів та енергоносіїв, спонукають кожну державу посилено працювати у напрямках диверсифікації (урізноманітнення) джерел енергопостачання, освоєння нових джерел енергії та посиленні власної енергетичної безпеки. 

Перспектива енергетичного розвитку України повинна не лише відповідати на питання, як вирішити енергетичні проблеми сьогодення, а й містити бачення подальшого енергетичного розвитку держави на основі альтернативних джерел енергії та енергозберігаючих технологій, диверсифікації постачання та використання енергоресурсів, стабільного розвитку енергетичного сектору. Відповіді на ці та інші питання, в ідеалі, повинна давати Державна концепція енергетичної безпеки. Ідеологічна основа цієї концепції – пріоритетний розвиток альтернативної енергетики, що забезпечує необхідні потреби суспільства та мінімізує шкідливий вплив на оточуюче середовище і здоров’я людини.

Диферсифікація та змешнення імпорту

У сучасному світі енергетичне питання все частіше використовується як засіб політичного тиску або шантажу. Чого тільки варті минулорічні газові конфлікти з Росією, основною метою яких було продемонстрували енергетичну залежність країн ЄС від російського газу та дискредитували Україну, як надійного транзитера газу в очах європейських партнерів. Саме тому, найшвидше вирішення питання про диверсифікацію імпорту енергоресурсів має пріоритетне значення у комплексній стратегії реформування всієї енергетичної галузі. Неконтрольоване енергоспоживання, що лише посилювалося протягом останніх років зумовило стагнацію енергетичної системи, що супроводжується постійним зростанням боргів за споживання енергоресурсів, неможливість проведення технічної модернізації підприємств паливно-енергетичного комплексу, відсутності реальних кроків щодо розвитку альтернативних джерел енергії.

Постійне збільшення об’ємів енергоспоживання та значна шкода, яку завдає теплова та атомна енергетика навколишньому середовищу, сприяла тому, що більшість розвинених держав почали активно розробляти та використовувати альтернативні джерела енергії: вітру, води, сонця. Для України подібний досвід вкрай актуальний з огляду значне виснаження природних ресурсів та зношення матеріально-технічного обладнання часів СРСР. За часи незалежності в Україні не було побудовано жодної нової шахти, а старі – майже не реконструювалися. Більшість нафтопроводів та газогонів вже відпрацювали свій експлуатаційний строк. Критична ситуація спостерігається і в матеріально-технічному обладнанні ТЕС, яке потребує негайної заміни, а подальша експлуатація енергоблоків АЕС на застарілому обладнанні є вкрай небезпечною та може призвести до непередбачуваних наслідків.

Питання щодо можливості використання мирного атому в контексті зусиль світової спільноти зменшити шкідливий вплив на оточуюче середовище поступово набирає масштабів публічного обговорення і залишається предметом суперечок. З одного боку, атомна енергетика – це потужне джерело дешевої енергії, необхідної для стабільного економічного розвитку держави. Країни Західної Європи, наприклад, Франція, Бельгія, Швеція, що вкладають значні інвестиції у реалізацію національних екологічних програм та піклуються про охорону навколишнього середовища, активно використовують атомну енергетику у промисловості, виробляючи до 50% енергії на АЕС. Також значна кількість атомних станцій працює у США та Японії, як найпотужніше джерело дешевої енергії необхідної для задоволення потреб промисловості.

Державна монополія у вітчизняному паливно-енергетичному комплексі створила чимало проблем, які гальмують його розвиток та унеможливлюють модернізацію. Відсутність конкуренції в цьому секторі за рахунок повного домінування державних енергетичних, нафтових та вугільних компаній, перетворила вітчизняний ПЕК на постійного боржника, що потребує державних інвестицій та підтримки тягнучи бюджетні кошти та отримуючи дотації на мільярди гривень. Через це більшість керівників зацікавлені не у модернізації подібних підприємств, економії електроенергії чи провадженні енергозберігаючих технологій, а насамперед, виконані планових показників видобутку вугілля чи продажу якомога більшої кількості електроенергії споживачам. Внаслідок цього власники отримують шалені прибутки через офшорні схеми ухилення від сплати податків. Наслідками подібного адміністративного регулювання є непрозоре ціноутворення, неефективна робота енергетичних підприємств та неможливість залучення коштів іноземних інвесторів.

Першочерговим стратегічним кроком на шляху до зміцнення енергетичної незалежності України – є прийняття Національної концепції енергетичної безпеки. Саме вона повинна визначити щляхи зменшення частки імпортного газу в економіці України, яка зараз становить біля 70%. У довгостроковій перспективі держава має зменшити газову залежність хоча б до 40%. Для цього в України є всі шанси та засоби впливу. По-перше, географічне розташування та статус головного європейського транзитера природного газу. По-друге, значні природні запаси кам’яного вугілля. По-третє, потужний потенціал у атомній енергетиці. По-четверте, використання альтернативних джерел енергії та впровадження енергозберігаючих технологій. У питанні енергетичної безпеки та диверсифікації джерел постачання енергоресурсів, Україні слід керуватися виключно національними інтересами довівши світовому співтовариству свою надійність, як транзитера енергоресурсів, навіть не зважаючи на можливу реалізацію проектів «Набуко» та «Південний Потік».

Окрім цього, державі необхідно проявляти цікавість до усіх інших транзитних проектів, що можуть проходити через територію України та забезпечити нашу активну участь у поставках газу з країн Каспійського регіону та Середньої Азії, здійснювати геологічну розвідку нафтогазових родовищ на шельфах Чорного та Азовського морів, забезпечити представництво у реалізації інвестиційних проектів з розвідки та видобування енергоресурсів у країнах Африки (Алжирі, Лівії, Єгипті) та ОАЕ.

Модернізація ТЕС

Систему української теплової енергетики складають теплові електростанції (ТЕС), теплові електроцентралі (ТЕЦ), опалювальні котельні та генератори. Близько 80% ТЕЦ опалюється природним газом, решта мазутом (15%) і вугіллям (5%). Головна проблема теплової енергетики України – це зношеність обладнання, що призводить до величезних тепловтрат та енергозатрат для створення тих об’ємів тепла, що необхідні для задоволення потреб споживачів. Обладнання більшості ТЕЦ застаріле, потребує модернізації та не відповідає сучасним екологічним вимогам та нормам енергоекономічності. Брак державного фінансування унеможливлює проведення капітальних ремонтів існуючих станцій, а тим більше будівництво нових сучасних теплогенеруючих установок, що можуть працювати на вугіллі або інших твердих видах палива.

Також капітального ремонту потребують і тепло розподільні мережі, заміна яких вже декілька років поспіль зводиться до простого перекладання на найбільш аварійних ділянках. Такий підхід призводить до того, що тепловтрати під час транспортування до споживачів іноді складають до 50% тепла. Тобто у кращому випадку, будинки взимку опалюються наполовину через аварійний стан більшості теплових мереж. Цю проблему можна вирішити лише за допомогою поступового будівництва нових ТЕЦ з сучасним технологічним обладнанням, тепловими насосами, здійсненням автоматизованого контролю над виробництвом, транспортуванням та розподіленням енергії.

Якщо Україна у найближчому майбутньому не модернізує власний теплоенергетичний сектор, ми просто не зможемо дозволити собі його утримувати через постійне зростання ціни на газ та нафтопродукти. З кожним роком ми поступово наближаємося до світових цін на енергоносії паралельно зі зростанням внутрішнього ринку тепло споживання, при цьому не реалізовуючи жодних державних програм з впровадження енергозберігаючих технологій, раціоналізації використання природних ресурсів чи розвитку альтернативної енергетики. Через державне фінансування реалізації подібних програм можна забезпечити постійно зростаючі потреби населення у якісному та стабільному теплопостачанні, оптимізації тепловитрат при транспортуванні та розподілі тепла.

Стандарти енергоспоживання необхідно систематизувати у єдиному документі. Наприклад, у Державній концепції енергоспоживання, що передбачатиме: зменшення рівня споживання природного газу у роботі ТЕЦ з поступовим переходом на тверде паливо (вугілля) та електроенергію, автоматизацію процесів теплопостачання і розподілення, плановий ремонт тепломереж за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, реконструкцію будинків з встановленням автономних опалювальних систем (установок нагріву води, бойлерів), лічильників водопостачання гарячої води, диференціації існуючих тарифів за принципом «день-ніч», та іншими заходами, що передбачають економію природних ресурсів зменшенні тепловтрат при транспортуванні та встановлені економічно обґрунтованих тарифів на електроенергію.

Гідроенергетика

Найбільшими гідроелектростанціями України є Київська, Канівська, Кременчуцька, Каховська, Дніпровська та Дніпродзержинська. В середньому сумарний видобуток енергії ГЕС становить 11 млрд. кВт/год. Проте основною проблемою українських ГЕС є те, що майже всі вони працюють лише наполовину своїх потужностей, оскільки були побудовані ще у 50-70-х роках минулого століття, потребують заміни зношеного обладнання, інформатизації та комп’ютеризації процесів управління. Гідроенергетика має багато переваг порівняно з іншими видами енергії. Насамперед, відновлюваність ресурсів, надійність експлуатації, високу рентабельність та мінімальний вплив на оточуюче середовище. Для подальшого розвитку вітчизняної системи ГЕС, державі необхідно провести технічну модернізацію наявних станцій з їх оснащенням сучасними потужними турбінами, заміною гідровузлів та проведення очисних робіт на водосховищах. Гідроенергетика успішно розвивається у країнах Західної Європи, наприклад, енергія отримана у такий спосіб, у енергосистемах Норвегії та Швеції становить відповідно 90% і 50%, забезпечуючи потреби сектору житлово-комунального господарства та інших споживачів у централізованому та децентралізованому опаленні. В останні роки, коли ресурси майже всіх великих річок вже освоєнно, зникла і необхідність побудови величезних ГЕС. Натомість перспективним може бути напрямок модернізації існуючих та побудова нових малих ГЕС, що зможуть забезпечувати потреби в енергопостачанні віддалених сільських районів, економити паливо та зменшити техногенне навантаження на природу.

Мирний атом та ядерно-паливний цикл

В останні роки проблема подальшого розвитку атомної енергетика стала предметом палких дискусій не лише на Заході, де атомна енергетика забезпечує 1/3 виробництва але й в Україні, яка теж володіє чималими покладами уранової руди, але має лише одну працюючу шахту з видобутку урану, що знаходиться в Кіровоградській області – державне підприємство «Схід ГЗК». З огляду на майбутнє, не буде зайвим проводити геологічну розвідку та відновлювати видобуток руди на родовищах у Дніпропетровській, Миколаївській області та АР Крим. Атомна енергія є однією з найдешевших та найефективніших видів енергії, а робота енергоблоків Запорізької, Рівненської та Хмельницької АЕС здатна повністю забезпечити енергопотреби держави значно скоротивши споживання дорогого імпортного природного газу. Пам’ятаючи про страшні наслідки Чорнобильської катастрофи, є розуміння того, що основною умовою для подальшого розвитку атомної енергетики має бути пильний державний контроль цієї галузі. На сьогоднішній день атомну енергетику активно експлуатують та розвивають країни Західної Європи, США та Японія. В контексті зменшення енергетичної залежності від російського газу про будівництво нових атомних реакторів вже повідомили Польща, Чехія та Словаччина.

Певно, що для відновлення економічно-промислово розвитку та зменшенні власної енергозалежності, Україні теж необхідно скористатися досвідом сусідів. По-перше, модернізувати існуючі енергоблоки, вивести з експлуатації застарілі, а по-друге, знайти державні кошти для добудови двох енергоблоків Хмельницької АЕС загальною потужністю 2 млн.кВт. Окрім того, за підрахунками фахівців запасів уранової руди з використанням визначеної кількості реакторів нам вистачить майже на 150 років, а три українські ВНЗ здійснюють підготовку кваліфікованих інженерів атомників, що будуть забезпечені робочими місцями на вітчизняних АЕС.

У зв’язку з цим, на сьогоднішній день перед державою постає актуальне питання щодо необхідності відновлення власного замкненого ядерно-паливного циклу, який допоможе вирішити проблему отримання власного ядерного палива, стимулювати розвиток промисловості і високотехнічних наукових галузей та суттєво зменшить енергозалежність держави. Основа цього циклу – цирконієві центрифуги для збагачення урану, в отриманні яких Україною об’єктивно не зацікавлена жодна атомна держава. Сильний енергетичний конкурент на світовому ринку ресурсів нікому не потрібний. Не маючи необхідного устаткування Україна змушена збагачувати уран в Росії, яка вилучає з нього плутоній використовуючи його як вторинне паливо у власній атомній енергетиці. Проте про готовність спроектувати та виготовити подібні центрифуги вже неодноразово заявляли українські машинобудівні підприємства та наукові інститути у Дніпропетровську, Сумах та Харкові, що в подальшому дозволить Україні побудувати власні заводи зі збагачення урану-235 та прискорить вирішення проблеми переробки та утилізації ядерного палива з необхідним вилученням плутонію. Тим більше, що договір з МАГАТЕ, щодо нерозповсюдження ядерної зброї, від якої ми добровільно відмовилися, формально не обмежують Україну у виробництві та збагаченні власного ядерного палива, а тому є швидше проблемою політичної волі і зовнішнього тиску.

Альтернативна енергетика

В умовах зміни світогляду людини в сторону раціонального використання природних ресурсів та екологізації промислової діяльності все більшого поширення, особливо у країнах Західної Європи набуває нетрадиційна енергетика, тобто така, де основним джерелом енергії використовуються природні явища: вітер, сонце, геотермальна активність, тощо. Основною перевагою альтернативної енергетики є її безпечність та екологічність, а головними недоліками – недостатня потужність та великі витрати на будівництво необхідного обладнання. Так, встановлення одного вітряка коштує близько 1 млн. доларів. Проте більшість видів нетрадиційної енергетики можуть успішно використовуватися і в Україні. Наприклад, потенціалом для вітрової енергетики можуть бути незадіяні площі сільськогосподарських земель: полів, пасовиськ, ділянки лісів. В Україні поки що працює лише 10 вітряків, в той час як в країнах Європи, зокрема у Німеччині та Данії їх кількість становить тисячі.

На думку вчених, найбільший вітровий потенціал мають територія Донбасу, Кримські гори та південь півострова, Азовське та Чорноморське узбережжя. Ці ділянки мають найкраще співвідношення сили і частоти вітру, що дає змогу визначити приблизний енергетичний потенціал вітряків, щоб задовольнити потреби населених пунктів та навіть областей у електроенергії, раціоналізувавши її використання та забезпечивши транспортування до найвіддаленіших сіл. Проект з використання енергії вітру може мати національний масштаб з урахуванням рівня економічного розвитку, кількості населення та власного енергетичного потенціалу кожного регіону. Це дасть можливість обладнати екологічно чистими енергогенеруючими джерелами віддалені населені пункти держави, стимулювати економічний розвиток регіонів та допомогти у вирішенні проблеми опалення у зимовий період.

Географічне розташування та клімат держави дає потенційну можливість для розвитку та використання сонячної енергії у різних галузях промисловості. Наприклад, сонячні дні у Києві тривають з квітня по жовтень та в середньому становлять 130-300 годин на місяць, що утворює чудовий потенціал для розвитку сонячної енергії нарівні з іншими європейськими державами (Швеція, Італія, Німеччина), що активно її використовують. За оцінками вчених, найбільш сприятливі умови для встановлення та експлуатації сонячних батарей, щитів або колекторів будуть на Півдні та Сході України, де потужну енергію сонця можна буде використовувати з березня по жовтень, тобто майже протягом 8 місяців.

У різних країнах світу сонячна енергія активно використовується у найрізноманітніших галузях: сільському господарстві, будівництві космічних апаратів і супутників, транспортній галузі. В Україні особливо перспективною сонячна енергетика може бути при її розвитку у невеликих містах, сільській місцевості. Її можна використовувати для нагрівання води, приготування їжі, освітлення приміщень у приватних господарствах та житлових будинках, що допоможе суттєво заощадити природні ресурси необхідні для опалювання і водопостачання. Головне – що це цілком безпечний та екологічно чистий вид енергії. Наприклад, встановлення фотоелементів на даху будинку, протягом сонячних місяців може забезпечувати освітлення подвір’я та прилеглих господарств, вирішити проблему гарячого водопостачанням, забезпечити циркуляцію повітря у господарських приміщеннях, тощо.

Ще одним перспективним та екологічно чистим видом енергії – є біогаз. Біологічне паливо можна отримати з як з органічних залишків рослин так і шляхом перетворення біомаси у газоподібний стан через природні процеси бродіння або шляхом термічних реакцій. За приблизними оцінками щороку в Україні накопичується понад 40 млн. т. органічних відходів з продуктів рослинництва, тваринництва та лісництва. Їх перетворення у біопаливо змогло б вирішити проблему енергозабезпечення та економії природних ресурсів навіть на рівні цілих областей, оскільки такий об’єм біомаси після відповідної переробки може становити 30 млрд. м3 газу на рік.

Таким чином, енергетична незалежність України швидше за все є питанням політичної доцільності. Якщо у планах Росії та Європи зі зрозумілих причин не має можливостей для посилення енергетичної незалежності Україні, тоді ми мусимо шукати внутрішні сили для посилення власної енергетичної безпеки. Вдале географічне розташування, значні поклади природних ресурсів та сприятливий клімат не лише дають нам перспективу розвивати та зміцнювати власну теплову та атомну енергетику, активно розвивати альтернативні джерела енергії, але й суттєво зміцнити свої позиції на світовому ринку енергоресурсів. Але перед цим, необідно змінювати правила гри у вітчизняній енергетичній галузі, розглянути ефективність державної монополії та можливості іноземних інвесторів. Для реальних зрушень необхідно зробити не так вже й багато. По-перше, провести фінансовий аудит основних об’єктів ПЕК, а по-друге, визначити перелік об’єктів, що підлягають та не підлягають приватизації з встановленням максимальної частки акційного капіталу підприємств, який може знаходитися у приватній власності.

Наприклад, приватизації не можуть підлягати стратегічно важливі об’єкти атомної енергетики, що наразі знаходяться під контролем державного підприємства «Енергоатом». Проте навіть теоретично реорганізувавши «Енергоатом» у закрите акціонерне товариство, держава обов’язково повинна бути мажоритарним акціонером, володіючи контрольним пакетом акції. Реорганізацію та приватизацію обленерго, теплових, вугільних або нафтогазових компаній можна проводити за аналогічною схемою з урахуванням їх внутрішньої та галузевої специфіки. Для стимулювання довгострокових інвестицій у розвиток альтернативної енергетики можливе прийняття закону «Про венчурні інвестиції у енергетичний сектор», який стимулюватиме іноземні компанії та фонди до співпраці з вітчизняними науково-дослідницькими інститутами та гарантуватиме безпеку і цільове використання виділених коштів.

Аналізуючи світовий досвід, можна говорити про те, що публічні акціонерні компанії у сферах теплової, атомної чи нафтогазової енергетики безпосередньо пов’язані з розвитком внутрішнього ринку цінних паперів та прийняттям нормативно-правової бази, що регламентуватиме діяльність подібних компаній. Регулювати ці процеси може спеціальний Закон України «Про діяльність акціонерних підприємств паливно-енергетичного комплексу», який буде забезпечувати основні вимоги до впорядкування ринку енергетики, прозорого ціноутворення тарифів та основних засад його функціонування. Наприклад, продаж об’єктів здійснюватиметься виключно з аукціону, кожен потенційний інвестор зобов’язується надати довгостроковий план модернізації і розвитку підприємства, оприлюднювати інформацію про акціонерів, порядок призначення топ-менеджерів та керівників, результати незалежних фінансових та аудиторських перевірок, інвестиційні зобов’язаня та інші факти, що сприятимуть підвищенню довіри до правового поля держави і розвитку внутрішнього ринку.

Докорінних змін зазнає і процес ціноутворення на ринку електроенергії, що наразі здійснюється державним підприємством «Енергоринок». Головне завдання держави – це забезпечення максимальної прозорості та відкритості даного ринку для надходження іноземних інвестицій. Проте разом з лібералізацією, енергетичний сектор є одним з стратегічних напрямків розвитку української економіки і гарантією державної енергетичної безпеки, а тому державне регулювання цієї галузі все рівно необхідне. Тому за державою можна залишити необхідні регуляторні функції над діяльністю суб’єктів енергоринку з метою здійснення економічно обґрунтованої цінової політики, запобігання спекуляціям та утворенню монополії. Один з варіантів поєднання державної регуляторної політики це дозволити енергопостачальним підприємствам купувати необхідні обсяги енергії за прямими договорами з енергогенеруючими компаніями та за економічно обгрунтованими цінами продавати її споживачам без прямого державного втручання.