Київ переживає скрутні часи. Столицю активно руйнують ті, хто обіцяв своїм виборцям дбати про розвиток міста та добробут його мешканців. Знищуються найважливіші галузі, що впливають на життєдіяльність 3,5-мільйонного мегаполісу: земельний фонд, промисловість, підприємництво, транспортна та комунальна інфраструктура, екологія, культура.

Ми аутсайдери серед європейських столиць. Найбільш брудна столиця Європи. Як вам такі новітні «досягнення» Києва, панове столичні можновладці?

Більшість киян вже зрозуміли, що такий стан справ у Києві – не випадковий збіг обставин, а реальний показник ефективності роботи київської влади. Те, що відбувається у Києві за останні 5 років, можна назвати «стратегією керованого хаосу», під час реалізації якої, місто цілеспрямовано знищується, а влада отримує з цього шалені прибутки, не надто переймаючись питанням подальшого розвитку столиці та життям тут майбутніх поколінь киян.

Як ще можна пояснити ситуацію, коли всупереч інтересам місцевої громади та здоровому глузду, знищувалися тисячі гектарів парків, зростали комунальні тарифи, продавалася столична земля та об’єкти комунальної власності. Деякі схеми незаконних оборудок вражають своєю цинічністю. Наприклад, оформлення ділянок землі на підставних осіб, створення «офшорних» фірм для оренди цілих гектарів землі, зміна цільового призначення земельних ділянок, проведення «нічних» засідань Київради, на яких вирішувалася доля найбільш ласих шматків столичної власності.

Чому Київ значно відстає від столиць Східної Європи за рівнем розвитку та життя? Тому що, з 2006 року містом керують банкіри та бізнесмени, що узурпували владу перетворивши її «сімейний бізнес». Київрада стала аналогом «закритого акціонерного товариства», яке працює не в інтересах киян, а задовольняє бізнес-інтереси олігархів, збагачуючи їхні кишені за рахунок киян.

При цьому Київська міська Рада використовує бізнес-підхід, що орієнтований на отримання максимального прибутку. Це єдиний критерій оцінювання будь-яких матеріальних активів столиці. Усе, що має будь-яку цінність, розглядається як інвестиційно-привабливий об’єкт, який можна перетворити на гроші. Земельна ділянка, комунальне приміщення у центрі міста, історична пам’ятка, парк, сквер, дитячий майданчик – все має свій грошовий еквівалент.

Проте кошти від подібного «сімейного бізнесу» йдуть не в міський бюджет, а в кишені «акціонерів». Повз бюджет міста проходять значні суми отримані від приватизації комунального майна, продажу та оренди землі, надання різноманітних дозволів, а також кошти, що виділені на реконструкцій дорожніх розв’язок, оновленя парку громадського транспорту, озеленення та благоустрій міста.

Очевидно що такий масштаб для своєї «підприємницької» діяльності, який був у Київі, міський голова Л. Черновецький міг отримати лише через контроль над Київрадою. Більшість, що була сформована фракціями блоку Черновецького, Громадського активу Києва, Партії регіонів та блоку Литвина, одноголосно підтримувала усі запропоновані рішення. При цьому, часто багато депутатів навіть не вважали за потрібне поцікавитися, а за що саме вони голосують.

Розірвати це «замкнене коло», у якому Київрада служить олігархам, а «космічний» мер відкрито розпродає місто, можливо лише одним способом – кияни мають обрати нового міського голову та депутатів міськради. Але наразі, переобрати столичну владу не так просто.

Після перемоги на президентських виборах В.Януковича стало зрозуміло, що на київську владу очікуватимуть кадрові зміни. Першим кроком у цьому напрямку стало розділення повноважень Київского міського голови та голови Київської державної адміністрації, які до цього одноосібно виконував Черновецький. Восени минулого року на посаду голови КМДА був призначений екс-міністр ЖКГ України Олександр Попов.

Проте це адміністративне призначення голови столичної адміністрації навряд чи було викликане бажанням Президента знайти вихід з ситуації, що склалася у столиці. У такий «пожежний» спосіб, нова влада хотіла заспокоїти киян після результатів роботи молодої команди Черновецького та скандальних рішень Київради. Не треба забувати, що голова КМДА – це людина від влади, а місту потрібен обраний мер, який здійснюватиме представництво інтересів киян.

При цьому Л.Черновецький, як номінальний мер цілком влаштовував Банкову. Основною причиною всіх негараздів молодої команди став переділ власності у столиці. Продані землі і комунальні підприємства починають повертати у власність міста через суд, але вже є чутки про наступну хвилю приватизації у столиці, коли звільнені активи просто змінять власників.

Напередодні місцевих виборів 2010 р. відчувалося і небажання влади проводити їх у Києві.  Після ліквідації районних Рад, питання про дату столичних виборів перетворилося на предмет політичних торгів в контексті майбутніх виборів до Верховної Ради. Партія регіонів зможе проводити вибори у Києві після того, як матиме власного рейтингового кандидата на посаду мера та контрольованих кандидатів-мажоритарників у депутати до Київради, які зможуть створити  більшість.

Після того, як у жовтні 2010 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними зміни до Конституції внесені у 2004 році, де було зазначено, що термін повноважень депутатів місцевих рад складає 5 років, а столичних голів – 4 роки, вибори у столиці теоретично мали б відбутися у 2012 року. Проте зараз влада не називає дату виборів у Києві керуючись політичним розрахунком.

Є варіанти провести вибори у Києві разом з виборами до Верховної Ради України у жовтні 2012 року, або ж взагалі – у 2013 році виходячи з 5-річного терміну повноважень мерів та депутатів органів місцевого самоврядування, які були на рік продовжені внаслідок політичної реформи 2004 року. Наразі ж у Києві будується жорстка вертикаль управління, головне завдання якої – остаточно знищити прояви місцевого самоврядування у Києві та усунути киян навіть від теоретичної можливості впливати на рішення та дії влади.

Фактично від осені минулого року Київ залишається без столичного голови. Мер Черновецький дуже не часто з’являється на робочому місці та не виконує покладені на нього обов’язки. Майже всі функції міського очільника виконує голова Київської міської державної адміністрації, при цьому радячись не з киянами, а з Кабінетом міністрів та адміністрацією Президента.

Життєво важливі для столиці та киян питання, як би того не хотілося нинішній владі, не можна вирішувати адміністративним шляхом. Потрібно проводити громадські слухання з актуальних питань, детально вивчати проблеми міста, організовувати ефективний діалог з громадою міста. Це основи місцевого самоврядування будь-якого сучасного міста, а особливо столиці європейської держави.

Чи готова нова столична влада до широко розрекламованої відкритості та прозорості у діалозі з громадянами? Чи почує вона кожного киянина? Питання риторичне. Останні показові приклади подібної готовності до відкритості, це сутички з працівниками ринку біля станції метро «Лісова», а також передача під забудову компанії близькій до Уряду земельної ділянки на якій знаходиться стадіон «Старт», де відбувся історичний футбольний поєдинок – «матч смерті» киян з німцями.

Вагомих причин, чому має бути відома дата проведення виборів у Києві є достатньо. По-перше, невизначеність терміну повноважень нинішнього столичного голови та депутатів Київради. По-друге, складна соціально-економічна ситуація у столиці, неможливість столичного голови Л.Черновецького якісно виконувати свої обов’язки через постійну відсутність на роботі. По-третє, фактичне управління столицею Урядом через КМДА, свідоме небажання влади проводити вибори...

Найзаплутаніша історія виникла з визначенням терміну повноважень нінішнього столичного голови та депутатів Київради. У частинах 1-2 ст. 141 Конституції України чітко зазначено, що п’ятирічний термін повноважень встановлюється для депутатів місцевих (сільських, селищних, міських, районних, обласних) рад та міських (сільських, селищних) голів обраних виключно на чергових виборах.

Третя частина даної статті повідомляє про те, що чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.

Як бачимо, ніде немає ані слова про термін повноважень осіб, що обиралися на позачергових виборах.

Дехто може вважати, що вибори нічого не змінять. Але на даний час альтернативи просто немає. Можливо, кинянам потрібно відповідальніше ставитися до виборів і нести особисту відповідальність за їхній результат. Якщо обереш бандита чи злодія – тоді й не нарікай, що влада погана. Продаси свій голос за гречку чи копійчані доплати-подачки – не дивуйтеся чому ми вкотре матимемо в столиці саме ту владу, на яку дійсно заслуговуємо.

Повна відсутність відповідальності на свої вчинки – це одна з найшкідливіших звичок нашого суспільства. Звичка, якої потрібно позбутися. Згадуючи відомий вислів Антуана де Екзюпері з «Маленького Принца» у нашому випадку можна сказати, що нам потрібно відповідати за тих, кого ми обрали.

Київ має захищати своє право на місцеве самоврядування а кияни обрати нову київську владу. Хочеться вірити в те, що кияни, після сумного уроку 25 травня 2008 року, коли відбулися позачергові вибори у Києві до цього дня вже зробили всі належні висновки. Якщо ж ні - нарікати немає на кого.