На сьогоднішній день рівень наукового розвитку окремої держави дає можливість впевнено говорити про її значення та місце у сучасному світі. Наприклад, чого тільки вартий економічний стрибок «азійських тигрів»: Японії, Південної Кореї чи Сінгапуру, що став можливим, насамперед, завдяки потужному науковому прориву. Наукові розробки, прикладні дослідження, та інноваційні технології, що активно використовуються в промисловості, машинобудуванні, сільському господарстві, енергетиці та інших галузях економіки, перетворили ці держави на світових лідерів за багатьма показниками.

Це яскравий приклад того, як розвиваючи та використовуючи інтелектуально-науковий потенціал можна досягнути успіху у багатьох галузях. Будучи «мозковим центром» для генерації нових ідей, рішень та інноваційних проривів, наука може стати локомотивом економічного розвитку держави, стимулювати використання новітніх технологій для реалізації масштабних національних проектів. Сьогоднішні інвестиції у вітчизняну науку вже через декілька років дозволять використовувати її досягнення у різних сферах економіки та суспільного життя: машинобудуванні, металургії, хімічній промисловості, енергетиці, освіті, медицині, екології.

За період існування Радянського Союзу вітчизняна наукова галузь переживала неабияке піднесення пік якого припав на 60-70 рр. ХХ ст. За цей період радянські вчені здійснили справжні наукові прориви у атомній енергетиці, літакобудуванні та космонавтиці. Колискою талановитих наукових кадрів в Україні була Національна Академія Наук. Саме тут було здійснено багато відкриттів у ядерній фізиці, органічній хімії, геології, математиці, електроніці, електрозварюванні, медицині, біології, мікробіології та багатьох інших галузях. Видано багато наукових праць з історії, літературознавства, мистецтвознавства та мовознавства. Науковий прогрес значно сприяв соціально-економічному розвитку держави, оскільки дослідження мали системний характер та практично застосовувалися у різноманітних сферах соціально-економічного життя.

Нажаль, сьогодні ситуація зовсім протилежна. Багато науково-дослідницьких інститутів, лабораторій та центрів або не працюють взагалі, або ж обслуговують дрібні замовлення приватного бізнесу, щоб вижити взагалі та продовжувати роботу. Порожні приміщення цілих корпусів здаються в оренду. Наукові лабораторії не мають відповідного обладнання, матеріалів, приладів для проведення прикладних досліджень. Вчені не мають можливості опублікувати результати своїх досліджень, суттєво скорочені або взагалі припинені наукові дослідження, що здійснювалися за кошти державного бюджету. Маючи чи не одну з найбільших у світі кількість вчених, держава не в змозі профінансувати жодного ґрунтовного дослідження чи перспективного напрямку.

У 2008 р. сума закладена на розвиток науки скоротилася більше ніж наполовину і склала близько 3,2 млрд. грн. Проте деякі дослідники справедливо підмічають, що справа не лише у кількості грошей. Проблема полягає, насамперед, у відсутності стратегічного та консолідованого бачення розвитку пріоритетних наукових галузей з боку національної еліти, а відповідно – нерозуміння вченими колами намірів влади та неможливості консолідації розумових, організаційних і матеріальних зусиль на декількох стратегічно важливих напрямках.

Системні проблеми в галузі науки призвели до того, що значна частина наукового потенціалу виїхала за кордон, щоб мати змогу продовжувати наукові дослідження. Так званий «відтік мізків», коли талановиті молоді вчені продовжують свою наукову діяльність у Європі та США, нажаль, продовжується і сьогодні. Реальних кроків, щодо скорочення наукової міграції за кордон від української влади поки що не помітно. Все обмежується лише декларативними заявами. Схоже на те, що це питання взагалі не хвилює владу. Не усвідомлюючи, що з остаточним зникненням української науки ми втратимо останню можливість модернізації та подальшого розвитку, як незалежна держава і остаточно потрапимо на задвірки цивілізованого суспільства. Адже від рівня наукового розвитку, використання високих технологій та впровадження інновацій залежать багато чинників: темпи економічного зростання, розвиток інтелектуального капіталу, рівень життя та здоров’я населення, стан навколишнього середовища, конкурентоспроможність національних товарів та зовнішніх ринках.

Проте очевидно, що за державні кошти неможливо профінансувати усі теоретичні дослідження, практичні розробки чи проекти. Для зручності потрібно розділити фінансування наук на три групи. Пріоритет має бути наданий галузям, які спрямовані на розвиток стратегічно важливих сфер економіки, машинобудування, енергетики, інформаційних технологій. Другу групу будуть складати дослідження у сфері хімії, фізики, біології, медицини, астрономії, екології. Третя група – гуманітарні науки: історія, філософія, право, мова, література, мистецтвознавство. Першочергово будуть фінансуватися пілотні проекти першої групи. Потім фундаментальні дослідження другої та теоретичні напрацювання третьої групи. Такий підхід допоможе сформувати пріоритетні галузі наукового розвитку, які будуть всебічно фінансуватися відповідно до конкретного цільового призначення.

Все бюджетне фінансування цілком реально здійснюватися виключно на основі програмно-цільового методу. Тобто пріоритет будуть мати ті напрямки, де дослідження знаходяться на завершальній стадії – можливості реалізації пілотного проекту під час проведення основного етапу реформування життєво-важливих державних галузей. Наприклад, дослідження зроблені у сфері інформатики чи механіки, після відповідної експертної оцінки можна практично застосовувати при проведенні транспортної реформи, машинобудуванні, модернізації військово-оборонного комплексу чи космічній галузі. Дослідження енергетики – для розвитку альтернативних джерел енергії у невеликих населених пунктах, впровадження енергозберігаючих технологій. Дослідження у сфері медицини, біології чи хімії можуть бути використанні при реалізації програм з розвитку сільського господарства, диспансеризації населення, виробництва екологічно чистої продукції.

Державна координація наукового процесу, з часом обов’язково активізує бізнес та приватних інвесторів, які швидко зрозуміють у які галузі необхідно вкладати кошти. Підтримувати розвиток інноваційних технологій держава зможе через мережу технопарків, а активно взаємодіяти з бізнесом – через інкубатори ідей і проектів. Розповімо більш детально про механізм їхньої роботи. Наприклад, на території науково-дослідницького центру чи інституту створюється технологічний парк, тобто майданчик для перевірки та реалізації певної ідеї, припущення чи концепції. При успішних результатах науковці можуть надати свій проект в інкубатор ідей – своєрідний «аукціон» інноваційних рішень та передових технологій для багатьох можливостей практичного застосування. Отримуючи від держави податкові пільги, технопарки передають їй частину прав на подальшу реалізацію наукових проектів. В такому разі держава забезпечує матеріально-технічну роботу технопарку, а бізнес – подальшу реалізацію проекту.

Для забезпечення ефективної роботи технопарків, Україні необхідно досконало вивчити досвід Європи або США та прийняти відповідний закон, що буде регламентувати діяльність цих установ. Приклад найбільшого та найуспішнішого у світі технопарку – Силіконова долина у США. Це умовна назва території в американському штаті Каліфорнія, де зосереджена найбільша кількість високотехнологічних компаній, що працюють у секторах програмного забезпечення, комп’ютерних технологій та засобів зв’язку. Це відомі світові гіганти «Apple», «Intel», «Google», «Yahoo» «Hewlett-Packard», «Cisco», «Xerox» та багато інших. Недалеко від цих компаній знаходяться і їхні «мозкові центри» - Каліфорнійський та Стенфордський університети, університет Сан-Хосе, а сама Силіконова долина – це особлива технологічна платформа для реалізації проектів, більшість з яких мали шалений успіх та зробили США світовим лідером у галузі інформаційних технологій та комп’ютерних програм.

Чималі перспективи для модернізації української науки полягають у розвитку венчурних інвестицій, тобто коли вкладаючи гроші у певний проект, власник отримує право на участь в управлінні компанією, але немає гарантій повернення грошей. Подібна практика дуже поширена у США. Це допомагає державі активно розвивати інноваційні галузі розділяючи ризики з приватними інвесторами, які теж зацікавлені в отримані позитивного результату. Основна перевага венчурних інвестицій – це прозоре розпорядження коштами, їхнє цільове використання та участь у принципово нових інноваційних проектах. Венчурні інвестиції поки що не дуже популярні в Україні, хоча деякі компанії вже працюють за цією схемою. Прискорити цей процес, допомогло б прийняття відповідного закону «Про венчурні інвестиції» та створення Державного венчурного фонду – спільного «банку» для підтримки інноваційних проектів з боку держави і бізнесу.

Однією з найголовніших передумов для успішного проведення реформи – є припинення відтоку наукових кадрів за кордон. Це проблема номер один, без вирішення якої, всі інші кроки не будуть мати суттєвого значення. Без генерації нових, яскравих та проривних ідей, які надають вчені, неможливо створити жодного якісного продукту. Очевидно, що на перших кроках реформування держава не зможе забезпечити все і одразу. Проте навіть на суттєві труднощі можна забезпечити найбільш вдалі розробки мінімальним державним фінансуванням з можливістю залучення приватних інвесторів, жорстко відібраними якісними кваліфікованими кадрами для його виконання, соціальним житлом та достойною винагородою для науковців, прозорістю витрачення коштів, науковою експертизою та можливістю залучення приватних інвесторів, моніторингом витрати коштів, громадською оцінкою та можливостями практичної реалізації.

Світова глобалізація все більше посилює процеси економічної, соціальної та культурної еміграції. Не є виключенням і наука. Інтелектуальний капітал окремої людини вже не може бути визнаний державною власністю. Проте саме держава може створити всі необхідні умови, щоб людина змогла максимально розкрити свої можливості, займатися улюбленою справою приносячи користь суспільству саме в своїй країні.