 Торкаючись питання про важливість розширення арсеналу державного впливу на національну економіку, слід зазначити, що зазвичай, економічна система ринково-капіталістичного типу характеризується високим рівнем самостійності та мінімальним державницьким тиском, однак кризові явища вносять значні корективи в подібні питання, створюючи неможливі умови для самостійного вирішення економічних проблем. Пов’язано це, перш за все, з відсутністю ієрархічності в управлінні ринкових процесів, де панує виключно принцип конкуренції. Відповідно до цього, фінансовій системі бракує координатора, арбітра, котрий взяв би на себе незаангажовані та іноді відверто збиткові зобов’язання при вирішенні фінансових проблем, маючи при цьому відповідні можливості та авторитет. З цієї позиції, подібним суб’єктом може виступати виключно держава, яка при всій незалежності ринкової економіки несе відповідальність за стан фінансового сектору. На нашу думку, в цьому і є специфічна парадоксальність провідних капіталістичних принципів, котрі з одного боку надають можливості до самобутності ринкових суб’єктів, а з іншого, фактично відсторонюють їх від відповідальності, покладаючи основну частину управлінсько - реформістських рішень на плечі держави. З огляду на це, на нашу думку, надзвичайно актуальним питанням для посткризової економіки має стати перегляд ролі держави в ринкових умовах з метою надання їй можливостей для внесення адекватних корективів в економічний лад ще до появи кризових явищ.
Торкаючись проблеми української економічної системи, надзвичайно важливо з’ясувати спектр причин, через які економіка саме нашої держави потерпіла настільки серйозні втрати за останній рік фінансової кризи. В даному випадку - сама економічна формація, в рамках котрої розвивалася українська економіка. За 18 років незалежності Україна створила передумови для розвитку економічної системи зорієнтовану на важкі галузі промисловості та сільське господарство, однак під час перехідного періоду розвитку країни на шляху до ринкової економіки так і не спромоглася зробити ці галузі рентабельними та конкурентоздатними на міжнародних ринках. Насамперед, це викликано відсутністю модернізації цих галузей, непрозорі механізми приватизації та недосконалу податкову систему.
Наслідками подібної політики стала імпортна зорієнтованість національної економіки, а також відсутність виробництва власної продукції, що призвело до експортування сировини. Подібний підхід неминуче привів до вразливості національної економічної системи та її залежності від зовнішніх чинників, свідками чого ми стали після фінансової кризи, яка остаточно підтвердила необхідність швидкого реформування національної економіки.
На мою думку, Україна, на даний момент, має всі можливості та ресурси для проведення системних реформ в економічній сфері, головним ініціатором котрих має стати держава, з підтримкою щільного контакту з суспільством, експертами та суб’єктами економічної діяльності. Надзвичайно важливим завданням має стати виокремлення принципово нової економічної доктрини нашої держави з структурним аналізом українських ресурсів та можливостей, які б дали змогу їй зайняти гідне місце на міжнародному ринку.
Одним з найбільш пріоритетних завдань для оптимізації роботи економіки та відновлення руху капіталу та ринкових механізмів має стати вирішення проблем в банківському сектори, колапс якого, фактично, і призвів до паралічу фінансових потоків. Процес рекапіталізації, котрий вже почало українське керівництво має продовжуватися, однак охоплювати і ракурс перспективи, як з огляду на активи проблемних банків, так і з огляду на майбутню кон’юнктуру банківської системи взагалі. Тобто переформовування банківської системи має призвести до оновлення основних суб’єктів банківської діяльності для створення сильної та стабільної системи банківських установ з мінімальним рівнем ризиків та максимальною стабільністю. Відповідно до цієї позиції процес рекапіталізації має торкатися не виключно націоналізацією чи реприватизацією активів, але і об’єднанням їх в перспективні установи, котрі мали б вище окреслені риси. Принципово по-новому має виглядати і політика ліцензування банків, з підвищенням вимог до їх видачі та чітким моніторингом діяльності.
Відновлення кредитування, в тому числі і кредитування на розвиток малого та середнього бізнесу, бо саме відновлення активної підприємницької діяльності для будь-якої країни є запорукою розвитку позитивної економічної динаміки. Зниження відсоткової ставки по кредитам може буде досягнута виключно шляхом відновлення стабільності самих банків і в даному випадку державна підтримка, а також активна співпраця з Національним банком займає центральне місце. Досягнення стабільності в банківському секторі надзвичайно щільно пов’язано зі стабілізацією національної валюти, головним інструментом для якої є зростання макроекономічних показників України, перш за все це покращення ситуації з експортом і відновленням конкурентоздатності українських товарів.
Для вирішення останнього завдання дуже гостро стоїть розв’язання проблеми оподаткування, котра за експертними даними міжнародних фахівців є однією з найгірших в світі. Державне реформування даного питання має розпочатися безпосередньо з прийняття Податкового кодексу, котрий на юридичному рівні проілюстрував би основні механізми стягнення податків.
Державна політика в питаннях оподаткування має вестися за двома основними напрямками:
1. Спрощення податкових процедур. Надзвичайна складність та бюрократизм української податкової системи є величезним бар’єром для розквіту української економіки, оскільки саме цей фактор є вирішальним для притоку інвестицій та зростання активності малого та середнього бізнесу. Небажання реформувати податкову систему призвело до надзвичайно великого рівня тінізації національної економіки та дуже низьких показників свободи ринку в Україні. Відповідно до цього спрощення податкових процедур з максимальним зниженням бюрократичного тиску на приватний сектор значним чином стимулюватимуть зростання економічної свободи в Україні, оновлення реального сектору економіки та поступовий її вихід з «тіні».
2. Поступове зниження податкових ставок. Сильний тиск на приватний сектор створює надзвичайно велику кількість перепон на шляху до розвитку бізнесу, який є одним з основних утворюючих частин середнього класу. Однак, враховуючи важливе місце податків у формуванні національного бюджету ми можемо говорити про зниження податкових ставок виключно як про віддалену перспективу, яка може реалізуватися виключно після відновлення економічної системи та вироблення альтернативних джерел поповнення бюджету.
Вирішення проблеми оподаткування має значним чином вирішити проблеми багатьох галузей економіки для котрих податковий тиск був значною перепоною для підвищення рентабельності власного виробництва.
Як вже вище зазначалось, надзвичайно пріоритетними для України є галузі важкої промисловості та сільського господарства, які на даний момент перебувають в надзвичайно складних умовах. Завданням держави в даному питанні має стати стимулювання в підвищенні експортних можливостей даних галузей і їх зорієнтованість на випуск готової продукції. Особливо це важливе для металургійного сектору, котрий за останні роки втратив майже всі позиції на міжнародному ринку. З боку держави пріоритетом має стати максимальний спектр заходів, спрямований на зниження собівартості готової продукції національних виробників.
Окремим питанням має стати модернізація національного виробництва, що є надзвичайно актуальним питанням для України. Закупівля нового обладнання та введення нових механізмів виробництва стане запорукою успіху для українських товарів. Держава на рівні моніторингу діяльності підприємств та створення нормативно-правової бази щодо модернізації виробництва з одного боку, та всебічного надання привілей в даному питання з іншого, має всебічно контролювати цей процес.
Складним, але життєво важливим питанням має стати відновлення балансу на внутрішньому ринку країни для захисту як національного виробника, так і споживача від негативних тенденцій надмірного імпортування товарів. В зв’язку з цим держава повинна зробити рішучі кроки для скорочення імпорту з його заміною національними товарами, тим самим відвівши їм квоту збуту товарів на внутрішньому ринку. В той самий час встановлювати, відповідно, низьку цінову політику для подібних виробників, з метою захисту споживачів.
В компетенції держави в цій сфері також мають стати міжнародні переговори з країнами ЄС та СНД щодо створення зон вільної торгівлі та Єдиного економічного простору, які б розширили ринки збуту для українських товарів.
Паралельно з вищезазначеними заходами, мають проходити і процеси перевірки стану приватного сектору та остаточне завершення механізмів приватизації. Дисбаланс та корумпованість цих процесів, які багато в чому відбувалися в непрозорий та неринковий спосіб, безумовно потребують перегляду, а на державному рівні мають чітко бути сформульовані концептуальні принципи щодо розподілу форм власності в країні. Подібний підхід потрібен, тому що в умовах посткризової економіки ми виходимо на принципово новий рівень координації форм власності, де держава приймає на себе регулюючу роль. Відповідно до цього процеси реприватизації та націоналізації окремих підприємств ( на тимчасовій або на постійній основі) мають відбуватися в законний спосіб, переслідуючи мету збереження функціональності окремих галузей економіки, робочих місць та перспектив розвитку.
Вищезазначені заходи значним чином покращать економічну ситуація в країні і створять об’єктивне та важливе підґрунтя для відновлення сприятливого інвестиційного клімату, який є еквівалентом притоку фінансових ресурсів в країну та створення нових робочих місць. Щодо результатів в інвестиційних аспектах, то для їх досягнення потребується дві основні речі: сприятлива економічна ситуація та політична стабільність. Основним завданням держави в даному напрямку має стати мінімізація ризиків для інвесторів та надання їм максимальних гарантій для розвитку власного бізнесу. Окрім цього, приплив інвестицій для малорентабельних галузей, що потребують значну кількість капіталовкладень, держава має стимулювати шляхом спрощеного пільгового оподаткування та інших державницьких методів.
Для активного інвестування з боку держави важливим напрямком роботи має стати оптимізація роботи таких органів як Антимонопольний комітет та в подальшому Антикорупційне бюро, які б змогли гарантувати інвесторам прозорі ринкові механізми в країні та чіткий державницький контроль для їх виконання.
Окремою перспективою для державної політики має стати відновлення державних замовлень для інвесторів на виробництво окремих товарів з подальшою їх реалізацією за соціальною ціною для населення. Крім того, держава має стати ініціатором цілої низки державних програм, спрямованих на розширення та вдосконалення інфраструктури та побудови стратегічних об’єктів (доріг, мостів, естакад і т.д.). Це був би рішучий прорив як для модернізації та розширення інфраструктури, так і для розширення робочих місць та заохочення інвесторів. В той самий час, держава має виокремити окремі правила для функціонування іноземних компаній, котрі б компенсували вищеописані пільги значним підвищенням заробітної праці персоналу та введення в експлуатацію нових підприємств.
Таким чином, ми бачимо, що вирішення більшості економічних проблем сьогодні знаходиться в компетенції держави, яка має взяти на себе зобов’язання на проведення вищезазначених реформ. Сьогодні ми на порозі вступу в нову посткризову епоху, яка має для України як власні виклики, так і надає їй певні можливості, які можливо реалізувати виключно після проведення структурних реформ та формування принципово нової моделі виробничої сильної економіки.
Однак, варто зазначити, що в подібному підході є і свої ризики. По-перше, ми маємо сприймати державу не як домінанту в фінансовій сфері, а як керуючого суб’єкта, основна функція якого є координація економічних процесів та моніторинг виконання правил його функціонування. По-друге, варто розуміти, що подібне втручання держави в економічні процеси не має стати стимулом для зловживання державними методами управління. Незважаючи на антикризовий характер подібних заходів, державна підтримка економіки має бути систематичною, однак, при цьому не обмежувати самостійність фінансової системи.
Слід зазначити, що українська економіка має надзвичайно великі можливості і, при правильному налагодженні ринкових механізмів та оптимізації ролі держави в їх реалізації, має всі шанси зайняти гідне місце на міжнародній арені і стати справжнім континентальним лідером в окремих галузях економіки.
|
