Моніторинг аудиторії  та тематики блогів Ліги дає чітке розуміння – коло думаючих, цікавих та вельми гострих на професійне юридичне та економічне слово фахівців, яким не байдужі й інші життєві теми, в периферійній ( з огляду на суспільно-економічний стан держави) Україні надзвичайно потужне та широке.

Плин часу невпинний і хто б з претендентів не посів, дай Бог, у найближчому майбутньому президентське крісло, зрозуміло одне – країна перебуває і ще довго перебуватиме в стані політичного та економічного колапсу – назва якого – без п’яти хвилин дефолт держави та фактично майже всіх її (вражених метастазами різновидів корупції) інститутів регулювання і примусу. Наслідок – повне зубожіння суспільства ( за виключенням сотих одного відсотка населення) на фоні процвітаючої Європи.

Причина цьому одна – боротьба за примару неконтрольованого суспільством «наркотику» влади. Боротьба шляхом виснаження нічим не відмінного як по суті , так і  формою опонента за рахунок не відновлювальних ресурсів суспільства та економіки ( податки вперед, розграбування надр, нещадна та мізерно оплачувана експлуатація робочої сили, соціальний популізм, повне ігнорування законів ринкової економіки, захмарні «відкати» зі всіх операцій в сфері фінансів, корпоративна безконтрольність та вражаюча безкарність різнобарвного політичного рейдерства на головні підвалини державного устрою – суди, правоохоронні інституції, банківську систему).

Що робити завтра – не риторичне запитання розумним людям, яким відома класична банальність – «гроші – це кров економіки». Останні спонукають до влади в Україні ( та й не тільки тут) у тому вкрай спотвореному та абсурдному з огляду національної доцільності та вигоди вираженні, який можливо осягнути лише проаналізувавши останній бастіон любої ( не орієнтованої на нестримну емісію) економіки – стан розміщення та використання золотовалютних резервів країни.

Загальновідомо, що запаси золота й грошові ресурси, номіновані у вільно конвертованій валюті, або золотовалютні резерви, призначені для забезпечення стабільності національної валюти та вирішення інших особливо важливих завдань держави ( в Україні розміри їх формування та розміщення забезпечує Національний банк країни).

Беззаперечним є й той факт, що практично в усіх цивілізованих країнах золотовалютні резерви є власністю держави і суспільства. Жоден центральний банк не може заявляти абсолютні права на повне й безконтрольне управління та розпорядження, а тим паче володіння цим найбільш ліквідним різновидом національного багатства.

Аналізуючи діюче законодавства, яке регулює повноваження центрального банку країни, вражений власним висновком - безпрецедентна (якщо порівнювати з міжнародною практикою) незалежність і свобода, абсолютна безконтрольність й узаконена безвідповідальність Національного банку України та його Правління відтворюють і, що саме плачевно, породжують у макроекономічному масштабі негативні наслідки, які руйнують фінансову стабільність, а відтак загрожують фінансово-економічній безпеці країни. Не лишнім буде знати, що лише в Україні Правління центрального банку вправі приймати рішення „щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку” і здійснювати „управління золотовалютними резервами”, виключно Правління НБУ також „регулює імпорт та експорт капіталу”.

Подібний узаконений монополізм, що підтверджують реалії нашого життя,  украй негативно відбився на фінансовій політиці  держави, а відтак і на кожному, хто власними мізками, руками та оптимізмом створює те, що дає змогу жити самому, а також утримувати «армію» зістареного населення пенсійного віку. Підтвердженням цьому є вельми важка ( якщо не сказати критична з огляду на відсутність кредитування всіх сегментів економіки) ситуація в банківській системі України.

Утеорії фінансів та фінансового права існує поняття„коефіцієнт Ренді”, за яким обсяг валютних резервів країни має складати не більш як 30% державного бюджету. Найрозвинутіші держави Заходу формують валютні резерви в мінімальних розмірах ( у 2009 р. валютні резерви Європейського центрального банку становили $52,3 млрд., Німеччини – $38,1 млрд., Великої Британії – $37,1млрд., Франції – $21,7 млрд., Італії – $33,8 млрд. (винятком є Китай та Японія, золотовалютні резерви яких сьогодні є найбільшими у світі).

Що ж відбувається у нас? НБУ в останнє десятиліття активно резервувало практично всі валютні надходження до України. Як наслідок, станом на серпень 2008 р. вони сягали феноменально великого (якщо мати на увазі вкрай малу величину Державного бюджету) розміру – понад $37,4 млрд. (за тодішнім курсом – це майже 190 млрд. грн.). Якщо нагадати, що доходи Держбюджету тоді складали лише 169,1 млрд. грн. (а на весь 2008 р. планувалося 228,3 млрд. грн.), то зрозуміло, що Правління Нацбанку, резервуючи на той час 83,3% Держбюджету, вийшло за будь-які розумні межі.

Якщо ж узяти до уваги, що річний ВВП у 2010 р. (за урядовим проектом) не перевищуватиме $144 млрд., то викликає здивування, що за такого мізерного національного доходу, який у десятки разів менший, ніж у переважної більшості європейських держав, наші «корпоративні» розпорядники золотовалютних резервів  фактично „омертвили” у валютних запасах величезні обсяги іноземної валюти, а економіку власної держави фактично обезкровили, ставши донорами іноземних фінансових інститутів, де зберігаються наші золотовалютні резерви.

Резервуючи практично всі валютні надходження і не узгоджуючи свої дії ні з Верховною Радою, ні з Урядом, а тим паче не маючи жодного суспільного контролю,керівництво Національного банку безконтрольно розпоряджається і розміщає за межами держави (фактично кожного року забирає в українського суспільства) ще один бюджет.

За даними Нацбанку, від початку світової фінансової кризи в Україні відбулося істотне зменшення валютного резерву: у січні 2009 р. він становив $28 млрд., а у квітні – уже $23,7 млрд. [11]. Вдумайтесь - центральний банк офіційно заявив про скорочення валютних резервів майже на $14 млрд., а при цьому в Україну не надійшло, тобто не було повернуто і в економіку держави не «влито» жодного цента. Питання тоді постає вже не риторичне – де ж ті гроші? Саме через безконтрольне розміщення валютних резервів та некомпетентний юридичний супровід цього стратегічного ( навіть з простої людської логіки) процесу з першими ж проявами світової фінансової кризи щонайменше третина валютних резервів (за даними експертів) виявилася недоступною для України. Значна сума українських валютних запасів невідомо на який час «застрягла» на рахунках збанкрутілого банку Lehman Brothers  та американського банківського ритейлера Wachovia (який невдовзі був поглинутий більш сильним конкурентом – Wells Farqo). Як показали подальші події, наші валютні вклади за кордоном юридично не були захищені виходячи з інтересів української держави, а тим самим і всього суспільства, на плечах якого і лежить весь катастрофічно зростаючий тягар зовнішнього боргу держави через призму прямих та непрямих податкових зборів і платежів. Тим часом керівництво Нацбанку постійно заявляє (посилаючись на пресловуту „перевірку МВФ”), що із золотовалютними резервами держави все гаразд. Тоді незрозуміло, чому ж виникла гостра необхідність у чергових міжнародних запозиченнях? До речі, отримані у 2009 р. від Міжнародного валютного фонду у вигляді позики близько $12 млрд. також були спрямовані на поповнення валютних резервів, хоч офіційна статистика НБУ чомусь не зафіксувала адекватного збільшення їх обсягів. Парадокс також полягає в тому, що про позики до МВФ та Світового банку звертається Кабінет Міністрів України під певні політико-економічні поступки, а монопольно розпоряджається наданими коштами керівництво НБУ.

Інформація стосовно формування, умов розміщення і фактичного використання валютних резервів української держави є абсолютно закритою не лише для всього суспільства, а навіть для її найвищих владних органів – Парламенту та Уряду, а також є недоступною для визначеного Конституцією України наглядового органу – Ради Національного банку України. Хочеться процитувати академіка НАН України В. М. Гейця ( свого часу очолював Раду НБУ): „ Ніхто сьогодні документально не підтвердить нам, чи є ці гроші (валютні резерви) насправді та яким чином НБУ може скористатися цими резервами. Рада НБУ не має повноважень для одержання первинних документів і перевірки реальної ситуації ”. Така сама картина склалася і з валютними резервами країни. Відтак знову постає запитання: де ж, урешті-решт, насправді ті надмірні валютні резерви, які були свого часу консолідовані (варто згадати піковий злет їх обсягу в серпні минулого року – $37,34 млрд. - за нинішнім курсом він рівнозначний 217 млрд. грн.)? Може  такий розмір валютних запасів держави і є саме тією завтрашньою «соломинкою» для суспільства та кровеносної системи економіки, яка, хоч і примарно (за реалій політичної нестабільності та безглуздої хаотичності економічних рішень Уряду) не дасть нам стати в центрі Європи «країною третього світу» з усіма наслідками, що звідси витікають?

Слово за Вами, колеги. Вичерпавшись в аналізі та критиці сакраментальне « Що робити?» ставлю перед Вами.