Частина 1: МИ і Влада.

На сьогоднішній день ми почали забувати історію і те що зв’язує з нею наше рідне місто Київ. Молодь напевно і не пам’ятає слова пісні «Києве мій», а тим більше її виконавця. Для початку декілька слів про наше рідне місто – місто герой Київ: «Назва міста походить від імені Кия - найстаршого з трьох братів, які, згідно з традиційними легендами, вважаються засновниками Києва.

Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі ХІІ ст. «Повість временних літ»: «Быша три братья единому имя Кий, а другому Щек, а третьему Хорив и сестра их Лыбедь. Седяше Кий на горе, идеже ныне оувоз Боричев, а Щек седяше на горе, идеже ныне зовется Щековица, а Хорив на третьей горе, от него же прозвася Хоревица, и створиша град, во имя брата своего старейшего и нарекоша имя ему Киев. И бяше около града лес и бор велик, и бяху ловяща зверь, бяху мужи мудры и смыслени, и нарицахуся Поляне, от них же суть Поляне в Киеве и до сего дня».

Київ – столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, в північній Наддніпрянщині. Провідний політичний, соціально-економічний та науковий центр країни. Окрема адміністративно-територіальна одиниця в складі України і адміністративний центр Київської області. Населення складає 2 782 336 (1.12.2009), площа – 839 км². Разом з передмістями утворює Київську агломерацію із сукупним населенням понад 5 млн. мешканців. (Материал из Википедии — свободной энциклопедии).  Місто Київ зі своєю історією, своїми злетами та падіннями, насамперед, заслуговує до себе поваги, любові та добробуту.

А що коїться сьогодні?  Парки, сквери та зелені насадження необґрунтовано знищуються, екологічний стан на низькому рівні, будинки в яких мешкає переважна більшість киян перебувають в жахливому стані, дороги знаходяться в занедбаному стані, а точніше їх не існує. І це нажаль далеко не весь перелік. До цього всього ще добавити примхи природи, зими 2009 – 2010 років, неприбрані дороги та тротуари, зламані людські кінцівки, жахливі факти ДТП з людськими жертвами та пошкодженими автомобілями, це все можна назвати коротко – місто перебуває на грані катастрофи. І говорячи про місто Київ – як столицю України, МИ повинні розуміти, що такі ж саме справи на теренах всієї нашої Держави – держави з ім’ям Україна.  Одразу наголошу на тому, що ніяких політичних структур та  їх лідерів, чи представників згадувати не буду. Кожен повинен сам для себе зрозуміти, що до чого і чому. 

Питання № 1. ВЛАДА. Головне питання – хто винен? Чому все це відбувається в нашому місті та Країні?  Відповідь пересічного громадянина, буде дуже проста – влада! Влада погана, нічого не робить, гроші незрозуміло куди витрачаються і так далі. Одразу наголошу - влада не може бути для всіх добра, чи для всіх погана. Але відповідь, зовсім не та, що приходить на думку одразу. Відповідь дуже проста – винні МИ. МИ мешканці міста та гості столиці, всі МИ українці привели місто Київ та всю Державу до такого стану. І тільки МИ зможемо разом все виправити, шаг кожного в напрямку наведення порядку, це шлях до успіху всього міста. Що і як треба робити? Що для цього потрібно? Скільки це коштує? На ці питання пошукаємо відповідь разом. Не треба проводити ніяких соціологічних досліджень для того, щоб зрозуміти, що Україна різноманітна держава. За роки Радянського Союзу так була побудована структура України, на сході – розвинута металургійна та вугільна промисловість, центральна частина – це агропромисловий комплекс, а захід – аграрний та туристичний, та ще також Україні належить Крим – це головна здравниця СРСР.

Тому провівши легкий аналіз зрозуміло, що найбільш заселеними районами України є східний регіон. І основним завданням любої політичних партій є знайти підтримку цього регіону України, для того щоб отримати найбільшу кількість голосів виборців. Але роблячи це наші політики забувають про іншу, не менш важливу частину України. Заявивши про другу мову в Україні на сході – отримуєш негативну реакцію на заході, і навпаки підтримуєш націоналістів на заході отримуєш негатив на сході. А це зовсім не головне. Україна – це наша спільна Держава, і вона у нас єдина. Що на сході, що на заході громадяни хочуть жити в добробуті і їм все одно, якою мовою розмовляєш, головне бути не голодним та забезпеченим. Мешканцям Кримського півострову теж все одно чи в Україні вони, чи в Росії, головне щоб жити було добре.  Нажаль після розвалу Радянського союзу, у керма держави немає політиків, які направили би Україну по “прямому”, усім зрозумілому курсу.

Нас хитає із сходу на захід і навпаки, а коли здіймається буря ми готові плити до інших континентів. А навіщо кудись пливти, якщо в самих все є. Є земля – головне багатство України, залишилось тільки правильно його використовувати, є промисловість – але її треба привести до ладу. Є курорти та здравниці – які треба побудувати та зробити привабливими для туристів. Головна проблема в тому що ті кого МИ обираємо, це теж розуміють, але нічого не роблять. Земля скуповується та перепродається, підприємства переходять з рук в руки, будівництво курортів передається посередникам, або будівельним компаніям інших держав, при цьому все передається в приватні руки, а не залишається в управлінні Держави.  Нажаль на сьогоднішній день Україна, і Київ – як її столиця, стали суцільним базаром, де можна все купити чи продати. Подивіться що будується і самі все побачите – на 5 будинків супермаркет, на 20 – мегамаркет. 

Погляньте на Петрівку, що в Оболонському районі столиці чи Шулявку – Солом’янський район. Раніше це була промислова зона, де були заводи і працювали тисячі киян, а замість того щоб збудувати житло, збудували великі базари, по іншому назвати це неможливо, теж саме і в інших куточках нашої Держави. А що на сьогоднішній день стало з головною вулицею міста Києва та України – Хрещатиком, замість історичного центру Держави з його незабутніми фонтанами та квітучими каштанами, вулиця перетворилась на великій торговельний центр. Без діючої та конкурентоспроможної промисловості немає робочих місць, немає заробітної плати та добробуту кожного в цілому. Для того щоб в кишені були гроші їх треба заробити.  То чому винні МИ, а не влада?  Да тому, що МИ самі обираємо керівників держави, міста, депутатів всіх рівнів. Нажаль, на прикладі українського народу, дійсно вислів “Чому бідний-бо дурний, а чому дурний бо бідний ” МИ бачимо в дії.

Продаючи свій голос за пайки чи за гроші МИ не розуміємо, що все це закінчиться і завтра від цього не залишиться і сліду, та настане інший день і захочеться їсти. Але МИ вперто віримо, що нам дають і треба брати. МИ забуваємо, що задарма в житті нічого не отримуємо, то продавши свій голос НАМ треба буде відпрацьовувати, чи отримувати те - чого МИ варті.  Дійсно є “розумні” люди, які беруть від одних, а голосують за інших, але це одиниці, інші розраховують на те, що дали сьогодні і завтра дадуть.  Як писав Бернард Шоу “За деньги можно купить: кровать, но вы не купите сон; книги, но не мудрость; пищу, но не аппетит; пышные наряды, но не красоту; лекарства, но не здоровье; развлечение, но не счастье; религию, но не спасение”. МИ ідемо на вибори, виконуючи свій Конституційний обов’язок, та ставимо галочку за того, хто нам більше подобається, та що ще гірше, за кого завгодно аби тільки не за того хто НАМ не подобається.

Голосуючи, МИ не замислюємось, що ця особа зробить для Країни, міста, району. Практично ніхто не читає програм політичної  структури чи його лідера та не цікавиться пріоритетними напрямками розвитку а тим більш не цікавиться кандидатами від списку політичної партії. Ми бачимо по телевізору багато реклами, в якій є тезисні вислови, але які є тільки словами а не реальними діями, і на підставі цього ми віримо, чи не віримо кандидату. Дивлячись багатоманітні політичні шоу, ми ніколи не чули, що той чи інший кандидат дійсно зробить, не балачки а конкретику : перше; друге; третє. У кожного є одна відповідь – коли прийдемо до влади то покажемо, як це зробити. Складається таке враження, що іде велика гра в якій одні ховаються, а інші шукають, владні політичні сили кажуть що їм не дає працювати опозиція, а через деякий час вони міняються “ позицією ” і все починається спочатку. Але нажаль у цій грі програє тільки пересічний громадянин – тобто МИ.

А замість цього владним особам необхідно об’єднати зусилля, знайти спільну мову, та приймати ти рішення, що принесуть благо для людей, хай не сьогодні, а через два-три роки, але реально, а МИ почекаємо.  НАМ необхідно для себе зрозуміти одне – доки МИ не навчимось контролювати кроки влади, МИ будемо залишаться на тому самому рівні, трішечки краще чи гірше не враховується.  Ідучи на вибори треба для себе чітко розуміти, за кого я голосую, що це за особа, що він обіцяє, і головне як його контролювати. Як цей обранець буде звітувати НАМ – громадянам, які його обирають. Що буде, якщо він не виконає своєї обіцянки? На прикладі любого підприємства, установи, організації чи вузу МИ розуміємо, що якщо ти не виконуєш своєї роботи то тебе звільнять (в кращому разі за власним бажанням).

Враховуючи все це, виходить одне - навчившись контролювати владу МИ недопустимо порушення наших законних прав. А починати треба з малого. Найближчі до нас є депутати районних рад, які безпосередньо повинні працювати на благо окремого району чи селища. Вибираючи їх МИ зобов’язані добре розуміти, яку владу МИ їм надаємо, і МИ повинні вимагати від них звіту про виконану роботу. Навчившись контролювати депутатів районних рівнів, ми навчимося контролювати і інші виконавчі органи влади.